Плівки Мельниченка-2

[denis_poltavets]

Разгребал старые файлы, нашел вот такое вот "творение", датированное 21 декабря 2004 года. Как же я был все же забавен...
 

Кандидати

 

Дія відбувається, очевидно, в кабінеті Президента, в його ж таки Адміністрації. Глядач бачить типовий офіс, єдиною нетиповою ознакою якого є відсутність комп’ютера на столі. Натомість на столі стоїть телефон, геть без жодної кнопки. Більше на столі нічого не видно. Під столом, поряд зі столом, а також на кожній вільній поверхні кабінету, крім підлоги по дорозі до дверей, стоять порожні та напівпорожні пляшки від найрізніших і найдорожчих алкогольних напоїв. Біля стіни стоїть масивний диван. Ми здогадуємось, що це кабінет Президента ще й тому, що поряд з вікном стоїть український жовто-блакитний прапор, а в центрі стіни висить портрет президента Путіна.

В кабінеті горить все світло, яке тільки можна уявити – і люстра, і настільні лампи, і бра, і т.д.

Двері кабінету відчиняються і входить Президент України Л.Кучма.

 

Кучма: Грицю, ти де? Ти, шо зовсім єбанутий? Якого хуя я тебе должен шукати? Вчора шукали, аж мєня ВВ (машинально дивиться на портрет Путіна і трішки кривиться) должен бил подкінуть до дому!

 З-за столу чується якесь совання, стогони і звідти вилізає водій Гріша. Передня частина його голови, там де має бути обличчя, страшенно пом’ята, очей майже не видно.

 Гриша: А-а-а-а (закашлюється, сьорбає носом, витирає мокрі очі і чхає)... Так куда ж, Леонід Данілович, так от–отмєтілі ж ми с Вамі... Как я за руль? Ну, ето ж, Президента возіть...Нє отходи ж...там...ядєрениє.

Кучма: При чому тут отходи? Шо за сравнєнія? Ти ще з навозом сравні. Гріша, ти мені кончай нажиратися на роботі! Позавчора нажрався, вчора нажрався...

Гриша: Так і ...той ... позапозачора ж тоже, я же уже четвертий дєнь тут ночую, Леонід Данилович...Вихідні ж...

Кучма: Ну почєму Президент може додому доїхати, а його водітєль – нєт?! Тут тобі шо, богадєльня? До чого тут отходи?!!!

Гриша: Так я ж той, я ж нє отказиваюсь... Тільки воно ж – Президент, нє отдходи ж там які..., то єсть, нє навоз же...

Кучма (сатаніючи; відкриває двері в приймальню і кричить): Наберіть ВВ! Зараз!!!Шо – якого? Ти шо, дура?! Нашого, якого ж іще? (вже зовсім осатаніло дивиться, очевидно, на референта, яка набирає номер і щось нерозбірливо питається). На який борт ти будеш дзвонити, бєстолочь? Наш ВВ поряд зі мною сидить, я тільки шо з ним їхав!!!! (хлопає дверима)

 На столі тут же дзвенить телефон. Тільки дзвінок в нього звучить як короткий мелодійний сигнал, після якого  голос Путіна каже: „Лєонід Даніловіч, дарагой, вазьмітє трубку! Нє бойтєсь”. Кучма понуро посміхається і бере слухавку.

Кучма: ВВ, якого хєра? Чому в мене досі цей шофер? Заберіть його негайно і нового дайте! (Тихіше). Ну, і ето, Вітя, дай йому інструкцію, ну, щоб не той, ну, того... ну, не пив зі мною, так? А, давав уже?! Так а... ага, Президенту подчиняються...Мда, в чом би другом...Корочє, готов тада внутрєнєє распоряжение по АП, шоб в цьому питанні водії Президенту не підчинялись, да? От і молодєц.

 Входять двоє молодиків і швидко виносять водія. Один з них палить цигарку підозріло саморобного вигляду.

Кучма сідає за стіл і довго сидить мовчки, бавлячись телефонним дротом і до чогось принюхується. Хвилини плинуть і глядачеві вже стає нуднувато. А Кучма бавиться телефонним шнуром і поступово в його грі починає проступати система. Він по черзі перекидає шнурок то в один бік від руки, а то в другий і ляскає ним все гучніше. Потім хапається за слухавку.

 Кучма (в телефон): ВВ – нашого - терміново до мене.

 Кидає слухавку і починає ходити по кабінету. В якусь мить рука його самохіть тягнеться до пляшки, а потім – з пляшкою – до рота. А тільки пляшка виявляється пустою. Кучма з огидою кидає пляшку в куток, де вже лежить купка побитих пляшок. Пляшка голосно дзенькає і в цю ж мить з’являється Медведчук.

 ВВ (говорить свою репліку з різними інтонаціями, в залежності від контексту; очікувально): Ну?

Кучма: Ну і ну, Вітя! Я только шо закончіл разработку стратєгіі нашей с тобой ізбіратєльной кампаніі!

ВВ (здивовано-скептично): Ну?

Кучма: А вот, Вітюша, вот как ми сдєлаєм. Смотрі.

ВВ (заохочуюче): Ну?..

Кучма: Нам главноє шо? Шоб нас с тобой опять вибралі, так?

ВВ (стверджувально): Ну.

Кучма: Тоді треба такого кандидата, якого точно не виберуть. І шоб я залишився. Ще й грошей за мою кришу взять, а? А для такого геніального плану хто самий кращий кандідат, га?

ВВ (трохи тривожно): Ну?

Кучма: Ти, Вітюша.

ВВ(неначе обурено, але з прихованою радістю): Ну?!

Кучма: Та шуткую, такая шутка под настроєніє. Нє, ти не потягнеш, бо сала мало їси. Тут буде сіла нужна, да, чисто канкрєтная. Та і бабла в тебе немає такого. В общєм, ти будеш закривать руських. Вони ж нашлють своїх технологів, а ті ж такі, виберуть хоч жабу. А я ж всьо же луччє жаби, а?

ВВ (демонстративно радісно, але приховано розчаровано): Ну-у-у!

Кучма: Отож. Так надо кого-то з нашого Донбасу пригласіть, с Юга там, Востока... Там кажний второй мужик сидів і хуліганив. І буде таке протистояння і політкорєктность, тіпа, шо Кучма покажется сказкой. От диви!

 Демонструє Медведчуку свої ігри з телефонним дротом.

Кучма: Бачиш? А от так от розділимо Україну (знову перекидає шнурок зправа наліво). Тіпа, шоб раздєлять і властововать. Усьок?

ВВ (захоплюючись): Ну!?

Кучма: Корочу, давай там пошебурши, подбєрі кого-то ілі двух, щоб зрівнять, да?

ВВ (з виразом формальної готовності): Ну!

Кучма: Давай, работай.

 Медведчук виходить. Кучма знову один. Дивиться на телефон, потім повертається на кріслі и дивиться на портрет Путіна.

 Кучма (сам до себе): Позвонить-доложить, шо лі? (Вже в слухавку): ВВ мені... Е, той, Москву дай, ВВ, того, шо на борту!

Кучма: Владімір Владіміровіч?! Доброго Вам утра, здоровенькі були. Як - вечір? А, на літаку вечір? Дивно...В нас наче ще ранок... Ну, нє важно. Владімір Владіміровіч, я тут насчьот будущіх виборів, ну, стратегію наші аналітікі закончілі продумивать. Да, і Мєдвєдчук, канєшна. Да, вирісовивається, єщьо как! Отлічная схемка получаєтся. І, главноє, єдіноглано рєшілі, шо кандидат буде з Восточной Украіни, да, ну, Ви понімаєте, для чого? Нєт, ще не опрєдєлілісь, на Вашу поддєржку расчітиваєм. Канєшна, нєт. Нєт, серйозно?... Єсть дождаться Павловського... А тока, Володя, а кто йому платить буде, га? Гроші є, але йому ніхто не дасть, це я тобі реально отвєчаю... Ну, тогда нехай їде. Ну, щасливої дороги.

Кучма (до себе): От хитра бестія, той Путін. Знову цей Павловський тут всіх гіпнозіровать буде. Знову Людка буде мені істерікі встраювать. А, чорт з ним, все одно, так уже нехай хоч своя рожа приїде.

 Дзвонить телефон.

 Кучма (в слухавку): Хто? Запускай.

 Заходить Медведчук.

 Кучма: Ну, що там, Вітя?

ВВ (скромно): Ну...(кладе на стіл три папки)

Кучма: Так, подивимось... Нє, з Харкова не піде, я ж казав - Донбас. Ну, в кого там гроші є? Ти ж там працював?

ВВ (наче обурено, але з радістю): Ну!

Кучма: От і я кажу... Давай – Донецьк... Так... Там гроші є. А хто третій? Одеса? Ти шо, Вітя, єбанулся с дуба? Так, реальний кандидат тільки один, так?

ВВ (формально): Ну.

Кучма: Сколька дєнєг будемо брати за підтримку? А ще з руських скачаєм. Я с тьозкой твоїм провів переговори, він погодився надати підтримку. Тільки Павловського всунув, чекіст.

ВВ (щиро обурений): Ну!...

Кучма: Но на цей раз – безплатно! Так шо нє нукай.

 Медвечук, який хотів нукнути, промовчав останньої миті.

 Кучма: Тільки, Вітя, цього, з Харкова, не показуй, Павловському нема чого такого кандидата бачити. Дай третього такого щоб ващє був інтілігєнт, який небудь там грузін. І іди, бабло вніматєльно прікінь. Поняв?

ВВ (з готовністю): Ну!

 Кучма рукою відсилає Медведчука і починає ходити по кабінету, замріяно дивлячись в стелю. Його рука знову тягнеться до пляшки і знову він бере пусту. Тут Кучма раптом збуджується і починає пробувати пляшку за пляшкою, відставляючи трошки повні на стіл Стіл заповнюється майже весь. Кучма всідається на крісло і починає вдивлятися пильним поглядом у пляшки, немовби гіпнотизуючи їх.

 Кучма (до себе): Не піддамся Павловському, не дам кода поставити. Не піддамся, на цей раз – ні!

 Буромочачи те саме тихіше, хапає пляшку і тягне до рота. На півшляху рука починає тремтіти і завмирає . Кучма безсило ставить пляшку на стіл.

 Кучма: Ні, не можу. От, кляті руські, до чого суверенного гаранта довели. (В слухавку). Майора Мельниченка до мене! (Чекає). Як немає? Ну, давай, хто там є!

 Заходить майор СБУ і віддає честь.

 Кучма (дивиться на нього з-під лоба): Майор, тобі випав тяжкий обов’язок. Країна – над прірвою. Мені треба відпочити, але хтось опромінює мене і не дає хильнути з пляшки. Націлься мені в лоба з пістолета і накажи пити.

 Майор блідніє, але дістає пістолет і виконує наказ гаранта. Голос його звучить якось невпевнено.

 Кучма (з-під лоба, з іронічною посмішкою): Що, всравсь? А якби тебе за яйця підвісити, щоб ти день повисів, а?

 Голос майора вже не дрижить. Кучма робить перший ковток. Ковток затягується. Нарешті рідина в пляшці закінчується.

 Кучма: Тепер ти випий. Пий, я сказав! Тобі Президент наказує, чєчєн ти йобаний!

 
Майор – білявий хлопець – похапцем випиває щось з іншої пляшки.

 Кучма: А знаєш, за шо ми п’ємо? Сьогодні, шоб ти знав, майор, Голова Совєта Національної безпеки, гарант Конституції, Президент України і прочая розробив стратегію президентської кампанії, поняв?

 Майор киває.

 Кучма: От за це і вип’єм (бере пляшку)

 Майор знову тягнеться за пістолетом.

 Кучма: Ні, ти це кончай, майор! Це тільки на перший раз без цього ніяк! А то ще сподобається, в Президента цілитись. Кстаті, як твоє прізвище?

 Майор: Кравченко, пане Президент

Кучма: А шо з Мельниченкой, де він?

Майор: Шукаємо, пане Президент.

Кучма: Шо, втік?

Майор: Невідомо, пане Президент, третю добу шукаємо.

Кучма: Ну, давай, давай. Ще по одній, давай. А давай, хто більше вип’є? Давай, ти тягнеш одну – я одну...

 Починають пити наввипередки. Пляшки закінчуються раніше, ніж ентузіазм гравців.

 Кучма (в слухавку): А ну, хто там? Підішліть до мене нового шофера, його ВВ повинен був призначити вже.

 Через кілька секунд з’являється новий шофер.

 Кучма: Ти хто, чєловєк? Ти звучиш гордо?

Шофер: Я Григорій, Гріша, значить.

Кучма: Ти диви, у мене вже, мабуть, п’ятий шофер – Гріша! А може шостий? (До сбушника). Ти теж Гріша?

Майор: Так, пане Президент

Кучма: А чому тоді Медведчук – Вітя? А, мабуть і тому що Пінчук, і тому що Ющенко. І той же, теж, котрий з Донецька, теж – Вітя?! Тобто, виходить ці (показує рукою вниз і в бік шофера з сбушником) – Гриші, а ці (бере рукою вище) – Віті? От і Черномирдін! А Льоня – Льоня ж один! І Кравчук був один, а тепер – от...(Замислено): Он воно, який світ! Все можна умом осягнуть. Ум – його не скрить! (До Гриші). Гріша, дарагой, сбігай в бухвет, там Аня тобі дасть, що треба. Тільки скажи, шо ти мій шофер, Гріша! (весело і нетверезо сміється).

 Майор, очевидно, не дуже звиклий пити, потихеньку вмощується на стільці, а Кучма сидить і бавиться телефонним дротом. Повторюючи ще раз свою „стратегію” і п’яно сміючись. За хвилину вбігає шофер з величезною сумкою, в якій розпізнається недвозначний дзенькіт.

 Кучма: Маладєц, Гріша. Швидко збігав. Гріша той наче не такий швидкий був. Ну, давай не посошок і всьо.

Шофер: Пане Президент, вибачте, але сьогодні я отримав наказ по АП не пити з Вами. Моя посадова інструкція...

Кучма: Гріша, не єби мені мозги. А ну от принеси мені папірця, давай.

 
Шофер Гріша повертається з приймальні з папірцем, а Кучма тим часом виставляє на стіл пляшки з сумки.

 Кучма: Ага, от молодець. А скажи, Гріша, ти пам’ятаєш номер того наказу, який забороняє тобі пити?

Шофер: № 3125 від сьогоднішнього дня.

Кучма: А от тепер дивись, Гріша, шо воно таке – влада!... (Пише, допомагаючи собі язиком і говорить вголос написане). Так... „наказую відмінити наказ № 3125 від сьогоднішнього дня. Друге. Зобов’язати водія Грішу випити ... ну, от хоч би – пляшку Мартеля” (сміється). І підпис „Президент України Л. Кучма”. От, ознайомся, Гріша, чурка ти недодєлана. Всьо по закону, ти ж мене знаєш. У мене ж бєззаконія ж нема, бля...

 Гріша читає Указ Президента, написаний від руки, але цілком валідний, з усіх точок зору.

Після цього бере пляшку Мартелю і з горла випиває всю. Кучма плескає в долоні і намагається повторити подвиг, але вже не може і важко сідає на крісло. Наступної миті Гріша падає на підлогу і повзе в бік столу, навіщо, незрозуміло. Як тільки він зникає за столом, відразу ж чути хропіння. Ще наступної миті Кучма також засинає. А ще наступної миті з-за дивану піднімається інший майор СБУ. Його обличчя дуже нагадує обличчя шофера Гриші, тільки ранішнього. Він стоїть кілька секунд мовчки, потім нахиляється, бере з-під дивану диктофон, у сплячого СБУшника бере в кишені касету, перезаряджає диктофон,  кладе на місце. Потім за диваном ховає першого майора і, похитуючись, виходить з кабінету, чіпляючись ногами за порожні пляшки. З приймальні доносяться його слова.

 

Другий майор (хрипким страшним голосом): Вікторе Володимировичу, чергування здав. Майор Мельниченко (хрипко кашляє).

ВВ (філософськи): Ну...

 Завіса