denis_poltavets | А.Б. Покой та українське суспільство: на зламі метапрактик

Денис Полтавець: Пане Трицький, дякую за вашу згоду зустрітися зі мною та читачами, нехай і в такому непопулярному серед людей вашої професії форматі, як інтерв’ю. Отже, я б хотів дізнатися вашої думки про популярного серед читачів та авторів «Живого Журналу» користувача ab_pokoj.

Б.С. Трицький: Дійсно, на ваше прохання, Денисе, я познайомився з творчістю цього автора. Не дуже глибоко, але на мій погляд, достатньо, щоб зрозуміти головні проблеми.

Д.П.: Це справді добре. Тож які ваші думки?

Б.С.Т.: Почну з природи людини.

Д.П.: Але наші читачі…

Б.С.Т.: Природа людини не визначена і не може бути визначена. Щонайменше, допоки ми не відмовимось від категорій простору та часу. До того ми - як суспільство, як особистості, як групи або будь-як інакше - ми є такі, що не знаємо, що таке або хто таке є людина. З цього питання накопичений чи не найбільший з доступних нам банків знань. Багато прояснено і, тим не менше, існують дуже серйозні підстави стверджувати, що людина не тільки не визначена жодним достатнім для будь-якої практичної мети чином, але навіть і взагалі не може бути визначена жодним прийнятним чином. Іншими словами, будь-яке визначення людини – повне чи часткове – є тимчасовим та дуже підозрілим, особливо в частині практичних наслідків, що начебто логічно витікають з такого визначення.

Д.П.: І до чого тут ab_pokoj?

Б.С.Т.: Єдине, що я можу сьогодні сказати про людину – це те, що вона змінюється. Очевидно, в природі людини, щонайменше, знаходиться певна якість, яку найкраще сьогодні описати словами «здатність до змін». Іноді – в залежності від точки зору - цю здатність описують також як «свобода волі», іноді як «здатність до навчання» або «learning behavior”. До цього ж напряму думки я б відніс славнозвісне «Мислю, отже існую» Декарта, тощо.

Д.П.: І ab_pokoj в цьому сенсі?... Пробачте, але читачам хотілося б зрозуміти, які практичні…

Б.С.Т.: Коли я чую слово «практичні», я хапаюся за «Майн Кампф». Давайте краще подумаємо, як саме відбувається цей «розвиток», або зміни в самовизначенні людини.

По-перше, щодо сили, яка спрямовує цей розвиток та ускладнення. Чи можемо ми стверджувати, що ця сила також відноситься до природи людини та може бути цілком контрольована людиною, нехай навіть теоретично? Щодо цього існує надзвичайне різноманіття думок. Я особисто схиляюся на бік тих, хто вважає спрямовуючу силу такою, що не належить цілком до природи людини і ніколи не може бути нею цілком контрольована. Мою позицію можна було б назвати «впевненістю в тому, що людина є «відкритою системою», що знаходиться в постійній взаємодії з власним довкіллям». Ця впевненість, зокрема, базується і на моєму особистому досвіді проживання людиною.

Адже, попри неможливість повного самовизначення, людина має безпосередній досвід людяності! Як би щиро я не намагався стати на протилежну точку зору, власний досвід заважає цьому. Можливо, я не дуже об’єктивний, але homo sum et nihil humanum a me alienum puto. Вибачайте вже старого чоловіка.

По-друге, я вважаю людину здатною до такого типу розвитку, який для лаконічності назву «розвиток шляхом самоускладнення». Це – ще одна частина проблеми визначення людини. Ускладнення системи тягне за собою ускладнення її реагування на зовнішні подразники і, отже, кількості необхідних обчислень та інших зусиль, але також і ускладнення самовизначення насамперед. Таке ускладнення в свою чергу призводить до необхідності подальшого ускладнення апарату обчилсень і так далі.

По-третє, ми повинні розрізняти кілька визначень людини, які, попри всю свою недовершеність та навіть неможливість довершення, тим не менше, слугують дороговказом для кількох видів цілком практичної діяльності. Для нас достатньо буде розрізняти такі крайні позиції, як креаціонізм, еволюціонізм та ідеалізм. Щодо останнього я поясню нижче, якщо до цього дійде.

Д.П.: Краще іншим разом. І все ж таки – щодо ab_pokoj. Учасники обговорень в «ЖЖ» вважають його то гуру, то ворогом народу. То пастирем душ, то ще кимось. Чи можна тут дати якесь роз’яснення? Його творчість допомагає жити або навпаки? І, якщо допомагає, то де саме краще жити за ab_pokoj’ем?

Б.С.Т.: Добре, давайте ближче до вашого питання. Вважаю, що для уважного читача ми окреслили достатню рамку, щоб зрозуміти, з яких позицій ми спробуємо розглянути запропоновану тему.

Людина, про яку пише ab_pokoj, для мене виступає не просто абстрактною системою смислів, що існують у вакуумі чистого розуму. Його людина є частиною живого, як воно існує на планеті Земля. Послідовне та вміле використання автором конкретно-образної, побутової мови вказує саме на таке осмислення людини. Про це ж свідчать і неодноразові згадки про «внєзємниє цивілізацийі», про друзів–вчених з класичних академічних інституцій, тощо.

Іншими словами, ab_pokoj пропонує нам цікавий «психопатологічний» погляд саме на представника виду Homo sapiens з усіма його проявами - вадами, перевагами, досягненнями, проблемами та здатністю існувати в часі, жити почасти в минулому та майбутньому.

Якщо розглядати людину саме в такому ракурсі, ми зобов’язані спочатку вичерпати еволюційний погляд на природу людини і лише потім перейти до інших.

Тому спочатку теза: ab_pokoj є ідеалістом, що намагається застосувати ідеалістичне або навіть креаціоністське мислення для розуміння людини, що розвинулася від цілком конкретних інших життєвих форм. Еволюціоністи стверджують – можливо, найголосніше з усіх – що природа людини постійно змінюється, в залежності від умов існування людини або інших впливів, наразі невідомих, але вартих з’ясування.

Але крім цього, еволюціоністи стверджують ще багато інших речей. Зокрема, їм йдеться про те, що розвиток шляхом ускладнення, властивий людині, проходить через «мутації», що в тій чи іншій мірі «закріплюються відбором». Тобто, «нове» в природі людини народжується стрибком та повсякчас. А проявляється як «нове» в залежності від конкретних обставин існування цього «нового».

Крім того, таке «нове» виникає не з нічого, а з того, що вже є людиною на момент виникнення «нового». Певна підсистема (орган, функціональна система, тощо) починає виконувати невластиві для неї функції, оскільки так вимагає пристосування до впливів довкілля, яке змінюється в часі та просторі. Тому можна передбачити, що принаймні частина «нового» буде проявлена для оточення природноі людини як щось зайве, чуже, незнане, невигідне, неефективне, навіть – вороже та погане. Бо «нове» почасти – чи й повністю! - суперечить балансу між людиною та її довкіллям. «Нове» в людині протидіє рівновазі, що склалася за нових обставин існування "старої" людини. Якби не «мутації», людина б спокійно загинула в межах даної екологічної системи. І тому нове – придушується, зазнає протидії.

Особливо ж інтенсивним стає придушення нового в ситуації, коли придушувач нового теж є людиною за власним досідом та має довершене визначення людини або ж, принаймні, джерело для такого визначення. Тоді робота по «переробці нового в ідеальне» може набувати екзистенційної гостроти. «Якщо безсмертя немає, значить, усе є дозволеним». А безсмертною, як ми вже можемо побачити, може бути тільки довершена, закрита, повністю сбалансована, тобто мертва людина. Я ще залишаюся зрозумілим? Мені, знаєте, трохи важкувато говорити всі ці банали…

Д.П.: Тобто, якщо я правильно зрозумів…

Б.С.Т.: Може ви зрозуміли правильно, а може й ні. Це не має жодного значення. Має значення те, що ab_pokoj – співець некрофілії, молодий чоловіче. Якщо, звичайно, дозволите скористатись такою образною мовою. Він – консерватор людського духовного розвитку. Вміщуючи нове-в-людині до площини естетичного сприйняття, ab_pokoj начебто змушений зробити акцент саме на відразливому боці нового. Адже відразливе, вочевидь, заважає людині досягати блага. Наскільки правомірне таке вміщення в межах еволюційного погляду на людину? Думаю, що неправомірне. Для еволюціоністів естетичне означає не стільки «абсолютно прекрасне», скільки «рухливо-прекрасне-в-рухливому-середовищі», рulchritas mobila in mobile. Ви слідкуєте за моєю думкою?

Д.П.: Намагаюся. Отже, виходить, що ab_pokoj начебто зміщує акценти так, що все нове нам здається огидним, в той час як виключно огидним воно є лише з точки зору спостерігача, що обрав смерть, а не боротьбу? Тобто, ab_pokoj говорить не тільки про красу трупів, але і від імені трупів?

Б.С.Т.: Приблизно так, хоча ви, я бачу, схильні до спрощень. Що ж, професійні викривлення… Не треба цього соромитися, молодий чоловіче. Ви обрали собі «неможливу професію», а це вже заслуговує поваги.

Д.П.: Дякую, звичайно, але…

Б.С.Т.: Отже, щодо ab_pokoj’а. Так, його людина розвернута обличчям в минуле. Десь там, в Традиції, вбачається ним ідеал людини. Він, нехай і не дуже чітко, але все ж проступає для нас з творів цього талановитого автора. В певному місці та в певний час, сповіщає нас ab_pokoj, люди вже досягали гармонії, краси та щастя. А потім одним рухом «старого чародія» - знайомця Заратустри - переносить цих людей з традиції до актуальної сучасності свідомого.

Д.П.: Особисто мене це мало втішає, хоча, звичайно…

Б.С.Т.: Пам’ятаєте, ви мені цитували Чарльза Дарвіна - як він пишається своїм походженням від якихось там дикунів та мавп? Що саме цей факт служить для нього підставою для самовдосконалення, а, отже, і є його екзистенцією?

Д.П.: Це з «Походження видів», здається…

Б.С.Т.: Можливо. Таким чином, для людини, що вважає розвиток шляхом ускладнення за вартий зусилля, ab_pokoj є лише «дзеркальцем заднього виду», що може запобігти зростанню непривабливості такого новатора для найближчого оточення того ж таки новатора. Але жодним чином ab_pokoj не характеризує віталістичну ефективність тих нових способів поведінки та систем цінностей, які часто є центральними драматичними елементами його творів.

Д.П.: Тобто, помітивши в собі ознаки всіх цих «позаземних синдромів», простому українцю, як от я, краще не брати їх до уваги?

Б.С.Т.: Знову спрощення. Ні, шановний, брати до уваги! Так, як ви берете до уваги собаче гівно на своєму взутті! ab_pokoj – експерт по собачому гівну, що обліплює кожного, хто зранку біжить до робочого місця навпростець, через кущі! Для тих, хто любить свою справу! Чи можу я висловитися ще ясніше? Перейти для вашої зручності на мову класичного психоаналізу з його «фалосами, повними молока» та «вагінами, що можуть вкусити»?

Д.П.: Дякую, пане Трицький, але не треба. Думаю, що і сказаного цілком досить. На все добре!

Б.С.Т.: Щиро кажучи, я приємно вражений тим, що ви взагалі дали собі труд зустрітися зі мною з такого дивного питання. Це свідчить, зокрема, про значне покращення системи громадського харчування. В людей з’являються вільні час та простір для розвитку, навіть такого… Хай щастить вам та вашим читачам!

Flat | Top-Level Comments Only

From:

doctordirt.livejournal.com

Дуже гарна рецензія

From:

ex-new-kiev.livejournal.com

Денис, прекрасное интервью

Я очень ценю образность и остроумие исследований Абрама Болеслава Покоя. Но, как я понял, истинная их цель - это не изящная интеллектуальная игра, а приманка. На каждый пост в каменты слетаются полчища инопланетян и их жертв, демонстрируюя, что называется, товар лицом.
"Совершенно согласен, Учитель", "Как всегда великолепно!" - колышущаяся биомасса жадно поглощает ядовитый клей.

Интересно противопоставление Традиции и современности, "зеркальцо заднего вида". Мне на ум пришло сравнение с авиационными стабилизаторами. Они, конечно, создают дополнительно сопротивление набегающему потоку, но необходимы.

From:

Борьба За Правду, Здоровье, Достаток!

А.Б. Покой та українське суспільство: на зламі метапрактик

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags