Маніфест інфернальної політики
Feb. 28th, 2007 05:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
denis_poltavetsМикола Томенко в моєму всесвіті уособлює той незначний прошарок справжніх публічних політиків, які - в силу надзвичайного напруження інтелекту та розвинених професійних навичок - здатні вбудуватися в згаданий вже ешелон влади. Я можу тільки низько вклонитися перед генієм людини, яка спроможна здобувати крихти мудрості з мільйонів тон порожньої породи українського політичного дискурсу. Тому - запевнивши всіх у своїй повазі до п. Томенка як до особистості і визначивши свою і його позицію (середній громадянин та кращий з наявних політиків) - дозволю собі розпочати аналіз статті вказаного п. Миколи, народного депутата Верховної Ради України, одного з лідерів блоку Ю.В. Тимошенко, віце-спікера Верховної Ради України, колишнього Голови Комітету Верховної Ради з питань сім’ї, молоді та спорту, Директора Інституту політики, екс-віце-прем’єр міністра, колишнього Голови Комітету ВР з питань свободи слова, колишнього члена Правління українського Фонду «Відродження» (фонду Сороса), etc., etc., etc.
Приступаючи до аналізу, здаю собі справу з того, що неможливо вважати думки, викладені в статті, думками Миколи Томенка як приватної особи, як освіченої людини, як громадянина врешті-решт. Очевидно, що глибоке занурення в інфернальний світ української політики призвів до того, що через пана Томенка до нас промовляють ті аномічні [2] та алекситимічні[3] душі наших співгромадян, які не можуть виразити свою сутність інакше, ніж через "конкретні дії". Тому вважаю текст, згенерований п. Томенком, нічим іншим, аніж Маніфестом інфернальних політиків України, створеним колективним автором, в певній мірі сконцентрованим всередині свідомості окремої біо-психо-соціальної сутності, яку ми іноді бачимо та вирізняємо з-посеред інших подібних сутностей як пана Миколу Томенка.
Почну з аналізу політичної ситуації, що, на думку автора тексту, склалася в Україні.
Маніфест стверджує, що "Україна пройшла випробування незалежністю", яке вилилося в "завершення формування атрибутів та структур незалежної України". Що має на увазі колективний автор Маніфесту? Які саме структури завершили формуватися? Чи взагалі є такі структури, які завершують своє формування? Не буду на цьому зупинятися докладно, вкажу лише, що даний пасаж Маніфесту не служить жодній іншій меті, крім спроби "підлизатися" до читача та до глибших рівнів інфернального політикуму. Мовляв, "чогось там ми все таки досягли, якісь там структури все ж таки завершили". Ще коротше: "Крепьож стоїть крєпко!".
Далі Маніфест дає нам власне уявлення про етапність новітньої історії України:
1 етап: до 1996 року (прийняття Конституції)
2 етап: до другого терміну президентства Л. Кучми
3 етап: другий термін Л. Кучми
4 етап: після 2004 року.
Можу стверджувати, що таке уявлення про структуру минулого часу не існує ніде, крім близьких до магми рівнів реальності. Я б,наприклад, виділив тільки:
1 етап: 1991 рік- 2004 рік
2 етап: теперішній час.
Але і тут зупинюсь на простих констатаціях, бо зовсім не впевнений в тому, що запропонована градація минулого промовляє до когось, крім мене. Зупинюсь ще й тому, що далі нас чекають набагато більш істотні знахідки з життя хтонічного світу, який ми називаємо "українською публічною політикою".
З 1996 року і до 2004 в Україні бракувало демократії - так вчить нас Маніфест. Що і стало причиною народних заворушень та акцій протесту 2004 року. А потім, після 2004 року, авторам Маніфесту стало "очевидно", що "незалежність та демократія відіграють провідну роль" в сучасній Україні. Подивимось же, панове співгромадяни, яку саме Україну малюють нам як незалежну та демократичну. Тим більше, що і метою публікації Маніфесту є обговорення "потреби у формуванні та реалізації нової політичної і соціально-економічної стратегії розвитку України".
Основні вектори цієї "нової стратегії" якісь старі: людський розвиток (рабський переклад терміну human development; можна подумати, що щось хороше створюється, спираючись на не-людський розвиток), якість життя та європейські стандарти. Єдине, що видно з цього переліку - очевидна неможливість генерування авторами Маніфесту згаданої вже тут "нової стратегії". Всі ці три вектори були визначені у 1991 році або навіть раніше, тому знову вбачаю в даних формулюваннях лише спробу в черговий раз "об'єднати Схід і Захід, місто і село, горнє та підземне", тощо. Таке враження, що Велика Порожнеча дивиться на нас з вами крізь подібні формулювання. Мені особисто такі мантри нагадують нещирі молитви жерців до свого давно вже мертвого бога в безплідній спробі через сакральний ритуал вирішити діалектичні протиріччя реального життя і тим самим ствердити свою владу в очах невдах, які так само не можуть вийти поза межі звичного замшілого дискурсу.
Далі Маніфест дає нам уявлення про сприйняття авторами проблем Голодомору, активності українців під час другої світової та деяких інших, які, вочевидь, теж не згадуються задля лаконічності. Тому і свою думку я сформулюю коротко: "Насправді у Президента немає більш важливого завдання, ніж розібратися з подібними проблемами". Наплювати мені, сприяє це об’єднанню, чи не сприяє. Всі згадані нез’ясованості повинні були вирішити п.п. Кравчук і Кучма, але вони навіть не бралися, бо - знову залишаючись лаконічним - підземні політики за визначенням бачать все догори дригом. П’ятнадцять років тому взятися за таку справу було логічно: кілька мільйонів наших співгромадян, яким Голодомор зруйнував життя, ще залишалися соціально активними і, якби держава звернула на них увагу, можливо, новітня історія України не була б такою драматичною. Але - Кравчук, але - Кучма, але, але, але…
Тепер щодо НАТО. На відміну від авторів Маніфесту насмілюся стверджувати, що НАТО може об’єднати Україну набагато ефективніше, ніж, наприклад, "людський" або навіть і "не-людський" розвиток. Якщо в кожному обласному місті поставити базу НАТО, всі військові частини сформувати "по образу і подобію" - країна об’єднається на очах, за 3-5 років. Але з-під землі цього ніяк не помітити, чи не так?
На тлі таких "глибинних" (вибачте за каламбур) прозрінь спроба вплести в текст "команду Віктора Януковича, яка теж…" виглядає просто як парафраз відомого "а баба Яга - проти!". Бо професійний політолог повинен знати, що політичні команди ніколи не ведуть ніякої іншої щирої і послідовної діяльності крім боротьби за повноваження. Професійний політолог повинен би знати також, що будь-яка політична боротьба - ситуативна за своєю природою, і тому очікувати послідовності від політиків, тим більше - від інфернальних - все одно що чекати від славнозвісного моря не менш знаменитої погоди. То навіщо ж знову ці заклинання? Повернусь до цього у другій частині, бо контент-аналіз прихованих змістів даного тексту представляє собою окремий інтерес.
Продовжимо, пропускаючи пустопорожні звинувачення "команди Януковича" у захопленні повноважень. До речі, чому їх не захоплювати, якщо вони - захоплюються? Перше читання Закону "Про Кабінет Міністрів" - яскраве свідчення чого завгодно, наприклад, управлінської ефективності конкретно Віктора Федоровича Януковича, або глибини його занурення в українську політику, або безсилля громадянського суспільства. Потрібне - допишіть, або підкресліть. І я, на відміну від Маніфесту, не думаю, що "команда Януковича" прагне будувати будь-яку республіку. Політичне завдання цієї команди полягає лише в легітимізації результатів приватизації. А на форму республіки їм плювати. Став би Віктор Федорович Президентом у 2004 - залюбки б будував Президентську республіку. Це, до речі, важливе спостереження, яке теж знадобиться нам при аналізі прихованих змістів.
Далі автори Маніфесту мимохідь відмовляються від базових понять подій 2004 року. Більше немає "донецьких бандитів", більше немає "помаранчевих політиків". Немає нічого, що викликало до життя перший за 15 років прояв громадянської активності українців. Що ж тепер є? Тепер в нас є "корупційні дії". Нарешті прояснюються координати простору, в якому насправді живуть і діють політики інфернального ешелону. Автори Маніфесту вже відкрили нам 2 таємних осі, навколо яких рухається їхнє вічне життя у безвимірі темряви: «боротьба за повноваження» та «корупційні дії». Оце вже корисно і за це - величезне авторам спасибі! Багацько інформації, як на одну сторінку тексту. Що ж, давайте читати далі? Бо мене особисто страшне попередження авторів щодо "дискредитації вітчизняної політики" взагалі не лякає. Не можна дискредитувати те, що: а) не існує; і б) в своєму небутті цілком належить до полюсу Зла. Але що ж, -- робити Добро треба, і, крім Зла, його робити немає з чого.
Пробачу авторам і нарцистичний рефрен про "правлячі еліти". Я і сам - "інтелектуальна еліта". Приблизно така ж "інтелектуальна" як вони - "правлячі". Пробачу і "помаранчеву революцію", яка не була ніякою революцією. А от далі починається цікаве.
А далі починається позитив і катарсис. Виявляється, наша мета - суспільство, вільне від "стереотипів влади" (що це, до речі?), більш свідоме, здатне себе захистити! Ну, хіба не краса? Звичайно, краса. А ще краще - про "посилення ролі самодостатньої людини"! Ця остання концепція людини настільки вразила авторів, що навіть виділена напівжирним шрифтом. Що воно таке - самодостатня людина - так і залишиться для нас таємницею, оскільки далі вводиться ще кілька параметрів бажаного вигляду людини, де ця самодостатність зводиться до суми Здатний_до_Самозахисту_Громадянин + Свободолюбива_Особистість + Вимогливий_Платник_Податків. Чи дає це рівняння в сумі Самодостатню_Людину - нехай судить читач. Так чи інакше, ця "самодостатня людина" більше в тексті не згадується, тому будемо вважати, що це - вставка однієї з менш впливових частин колективної особистості складачів Маніфесту.
І знову - щире визнання. Ми дізнаємося, хто дестабілізує "ситуацію в Україні". Це - та частина хтонічного політикуму, яка обстоює інтереси позаполітичних груп: багатих та бідних. Омину адекватність такого "аналізу" - видно, що хтось з групи авторів Маніфесту ніяк не може вийти з дзен-марксистських медитацій. Цікаве інше. Цікаве те, що політик, який думає про якісь реальні інтереси - чи багатих, чи бідних, чи там ОУНівців, чи жертв Голодомору - ну ніяк не сприяє "стабілізації ситуації", "об’єднанню країни", тощо. Я от читаю ці рядки так. "Той, хто обстоює свої реальні інтереси, дестабілізує дві важливі складові нашого ні_від_кого_незалежного, випробуваного часом та п.Кучмою інфернального політикуму: корупційні дії та боротьбу за повноваження".
Критика ситуації на цьому закінчується і починається позитивна програма дій. І зразу ще один напівжирний шрифт: "Україна - країна успішних людей". Теза, вочевидь, також вражає серце пересічного представника "вищого ешелону". Більше того, ці от "успішні люди" сформують "основу стабільної держави". Яким це чином вони її сформують? Адже ми чули, що обстоювання інтересів багатих і бідних, всяких там ветеранів війни та жертв сталінських містерій ДЕ-стабілізує державу. Тоді які ж інтереси повинні відстоювати "успішні люди"? І чи ці люди також і "самодостатні"? Далі читаємо, що "успішні" начебто повинні вміти "реалізувати свій потенціал в будь-якому плані". Тобто - і в сенсі накопичення багатства? І в сенсі подолання власної бідності? А чи не потрібно їм для цього політичне представництво? Бо ж Маніфест наполягає, що ні, не потрібне...
Але по-справжньому авторам треба було б виділити тільки одне речення, яке якнайкраще передає головну думку, суть та квінтесенцію Маніфесту. "Треба переконати громадян України у можливості реалізувати свій потенціал без сподівань на допомогу з боку держави". Тобто - не просто "без допомоги", а навіть - "без сподівань". Це - як тепер кажуть - жерсть. Все ж таки це справжній, навіть - автентичний інфернальний слоган. В ньому неприхований Дантівський пафос. Пропоную на обкладинці паспорту громадянина України писати: «Lasciate ogni speranza, o voi ch'intrate».
Ось давайте розшифруємо слова Маніфесту в більш доступній формі: "Громадяни повинні зрозуміти, що система суспільних відносин та взаємопов’язаних між собою інституцій, створених з метою задоволення цілої низки громадських потреб, система, якій громадяни делегують повноваження на дозоване насильство, система, відома нам під назвою "держава" - не обслуговує і не буде обслуговувати жодної з потреб цих самих громадян, навіть якщо досягне своєї ідеальної, уявної форми".
Іншими словами, наш рідний Аїд, точніше – його "верхній ешелон" - категорично і повністю відділяється від земного життя. І ми всі повинні це зрозуміти. Ну, тут не треба ніякого напруження, і так все давно ясно. Але як цю тезу можна співставити хоч з "людиною самодостатньою", а хоч з "успішною" - не розумію. Якщо ми маємо справу з "самодостатньою та успішною людиною", яка свідомо делегує частину своїх повноважень комусь чи чомусь, то таке делегування повноважень передбачає відповідальність отримувача цих повноважень, його підзвітність та - це найголовніше - його можливість діяти тільки в межах задоволення потреб делегуючого, оскільки, крім задоволення ще не-задоволених потреб, жодної мотивації делегувати повноваження у "самодостатньої та успішної людини" немає і не може бути. Таким чином, автори Маніфесту вже вкотре впевнено захистили свою фінансово-філософську позицію.
На тлі такої темної вакханалії вже звично звучить рефрен жерця, що благословляє смертників та закликає до "реалізації ефективної політики щодо соціально незахищених громадян". Очевидно, йдеться не менше, ніж про організацію масової еутаназії для ветеранів ОУН-УПА та оплату авторського гонорару сатирику Задоронову з метою підготовки гумористичної програми "У вас Голодомор? Посміхніться, ви того варті!".
Подальші рекомендації Маніфесту - як от "популяризувати моду на успішних людей та успішні регіони" (останнє - очевидна проплачена вставка від "команди Януковича") - не дуже відрізняються від моїх власних рекомендацій. А тільки я вже уявляю собі цю "популяризацію успішних людей", особливо якщо зважити на залишкову марксистську орієнтацію авторів. Кого ж вони "призначать" успішними? Ну, не себе ж…
А далі знову категорична спроба захистити інфернальний політикум, що важко працює у боротьбі за повноваження на ниві корупційних дій. "Геть політиків-бізнесменів, геть політиків-співаків, геть політиків-спортсменів!", скандують автори. І за звичкою закладають невеличку протипіхотну міну під основи представницької демократії. Мовляв, у політичній діяльності треба розбиратися, треба бути фахівцем, треба вміти читати закони, бо ж в нашому Гадесі закони ж пишуть не для "успішних та самодостатніх людей".
Підведемо підсумок, осягнемо нові кола дантівської України: «політики», «успішні» та «самодостатні» люди, моду на яких треба «популяризувати», «соціально-незахищені», «багаті», «бідні». Навіть важко собі уявити реально мислячу людину, яка б спромоглася знайти в цій класифікації сенс. Тут не вистачає Боргеса з його «тваринами, які здалеку нагадають мух».
Далі - знову кілька сакральних мантр, серед яких для мене особисто важлива одна: "Українцям бракує ВОЛІ". Останнє слово не просто написане напівжирним. Воно написане великими чорними літерами. Як на мене, то в цьому криється відчуття того, що українці більше не хочуть витрачати свою ВОЛЮ на підтримку життєдіяльності тих нижніх рівнів власної свідомості, з яких лунають до нас слова Маніфесту. Вони не хочуть витрачати свої гроші, сили, час свого життя для того, щоб певна група воландів, азазел та бегемотів і далі продовжувала своє стрімке просування до центру Землі. ВОЛЯ українців вже спрямована в інший бік. А без цієї ВОЛІ жодним чином неможливо плідно боротися за повноваження, а тим більше - здійснювати корупційні дії. Або - якщо сказати по-пєлєвінські просто і ясно - неможливо смоктати баблос. Що ж, тут би кожний стурбувався.
Ну, і кінцева мантра - про тепер уже "економічно та політично самостійних людей" - тільки підкреслює загальну вампіричну риторику документу.
Ще раз хочу запевнити всіх у своїй повазі до громадянської мужності пана Томенка, який все ж таки спромігся донести якщо і не думки, то настрої українських політиків "вищого ешелону" до загалу "самодостатніх громадян". Не знаю, як в кого, а в мене після читання Маніфесту самодостатність почала зростати геометрично.
[2] The rapid change in society due to increasing division of labor thus produces a state of confusion with regard to norms and increasing impersonality in social life, leading eventually to relative normlessness, i.e. the breakdown of social norms regulating behavior; Durkheim labels this state anomie. From a state of anomie come all forms of deviant behavior, most notably suicide.
[3] Алекситімія – неспроможність передати емоційні стани словами. Типовий стан для людей, що зазнали хронічної психологічної травматизації в перші роки життя.
