Творчество душевно больных

[denis_poltavets]

Посол Великої Британії в Україні Тімоті Барроу взяв участь в урочистій вечері

з президентами футбольних клубів "Шахтар" і "Селтік" Рінатом Ахметовим і Брайаном Куінном.

Зустріч відбулася у Донецьку, повідомляє УНІАН з посиланням на прес-службу ФК "Шахтар".
У вечері також взяли участь представники менеджменту клубів і делегат УЄФА Метін Казанчиоглу.

Вечеря мала традиційний характер, оскільки увечері 18 вересня "Шахтар" і "Селтік"

зіграють перший матч в груповому етапі Ліги чемпіонів УЄФА.

У прес-службі зазначили, що "під час теплого спілкування Рінат Леонідович активно цікавився історією команди "Селтік", її новим стадіоном і уболівальниками".

http://pravda.com.ua/news/2007/9/18/64106.htm

 Від автора. Будь-які співпадіння з реальними особами чи подіями є випадковими і не відображають нічиєї позиції.

Двері кабінету посла Барроу відчинилися так тихо, що пан посол не відразу помітив чиюсь часткову присутність в своєму кабінеті. «Часткову» тому, що в дверях з’явилася лише голова “культурного” аташе Ліліани Біглоу. Німа сцена тривала, доки енергія погляду аташе не пробила дірки в зосередженості посла, який вже протягом 93 хвилин жодним чином не міг подолати 17 рівень тривимірного тетрісу.

- В чому справа, Ліліано? - трохи роздратовано запитав посол, кинувши побіжний погляд на голову аташе. В посольстві Великобританії панував закон, порядок і процедура. Без попереднього дзвінка до посла в робочий час заходила тільки його дружина та секретарка, обидві – найчастіше – з однаковою метою, але з дуже різними результатами… Ліліана в цю лінію жодним чином не вписувалася, хоча інколи намагалася.

Можливо саме тому голова аташе не зрушила з місця, але вимовила:

- Пане посол, хочу поінформувати вас, що донецький «Шахтар» буде грати з «Селтік».

- Ну то і що? Хіба це причина, щоб відривати мене від важливих справ, особливо під час виборчої кампанії в Україні? Останнім часом я перестаю розуміти вас, пані Біглоу. Ви ж не чеширський кіт, чи не так? -  посол трохи дав волю сарказму.

- Пане посол, - аташе зробила крок вперед, але так стрімко, наче пірнула в проруб, а потім тихесенько зачинила за собою двері. – Пане посол, «Шахтар» Ріната Ахмєтова буде грати з «Селтік», і пан Ахмєтов цікавився клубом, а також стадіоном…

- Я зрозумів це з першого разу. До чого тут посольство Її Величності…, - посол не закінчив фрази і втупився в обличчя пані Біглоу. – Сідайте, Ліліано.

Тембр голосу пана Барроу різко змінився. Пані Ліліана Біглоу обережно повернула вільний стілець, наче той був скляним, і всілася на самому краєчку.

-          Про всяк випадок я взяла на себе сміливість повідомити про цей матч МІ-6, - тихо промурмотіла вона.

-          І що вони?

-          Вони вже в курсі. Готуються. Чекають нашої підтримки.

-          Ви сказали їм, що ми завжди готові до співпраці з…, - голосно продекламував посол, вочевидь розраховуючи на те, щоб бути почутим кожним з прихованих в кабінеті мікрофонів.

-          Так, так, - перервала його Ліліана. - Вони хочуть, щоб ви поїхали в Донецьк, де запросили на вечерю пана Ахмєтова та президента «Селтік» Куінна.

-          ЩО?! – посол скочив на ноги і почав кружляти навколо столу. – Вони що там, зовсім втратили відчуття реальності? Я – не суперагент, в мене тут і так…

Загадавши про мікрофони, посол притиснув великі пальці до скронь, зробив 7 глибоких подихів, напружив м’язи, потім розслабив їх і, трохи заспокоївшись, повернувся за стіл.

-          Ви нагадали їм про 95-рік, про Аліка Грека? – майже пошепки спитав він, уважно дивлячись на поверхню столу. Стіл був старий і подряпаний. В скрутні хвилини посол намагвся розгледіти в складному візерунку подряпин пророцтва оракула – Ви сказали їм, що між собою ми давно вже називаємо «System Capital Management” не інакше, як “System Capital Punishment”?

-          Вони в курсі і дали гарантії безпеки, - так само пошепки відповіла Ліліана.

Посол сумно посміхнувся. «Гарантії безпеки», «Донецьк» та «Рінат Ахмєтов» жодним чином не могли співіснувати в реченні, яке має смисл. Аташе дуже добре зрозуміла посмішку посла і так само сумно посміхнулась у відповідь.

-          Я зателефоную прем’єр-міністру, - раптом рішуче заявив посол, звертаючись до мікрофонів. -  Її Величність має спеціальні підрозділи , врешті решт.

-          Я думаю, що… - почала Ліліана, але її думка була перервана мелодичним сигналом прямого зв’язку з Даунінг-стріт.

-          Так, - сказав в слухавку посол. – Так, але ж… Так, сер. Я розумію, сер. Я… Ми… Так, сер. Ні, сер, я впевнений в своїй компетенції. Звичайно, сер. Так, сер. Мої найкращі побажання вашій дружині, сер. На все добре, сер.

Мікрофони, вочевидь, працювали добре, але з обличчя посла було видно, що цей факт не приніс полегшення і навіть приголомшив. Справа була серйозна.

-          Пан Ахмєтов активно цікавиться клубом та стадіоном. Він цікавиться історією клубу, - в голосі посла звучали трагічні нотки. – Розумієте, історією! Як і тоді, в 95-му.

-          Я розумію, пане посол. Ніхто не хоче помирати, навіть власники клубу «Селтік».

-          Прем’єр дуже просив мене зробити все можливе, щоб 95 рік в Донецьку не повторився у 2007 в нашій славній старенькій Британії.

Слова «дуже просив» і «все можливе» посол виділив такою інтонацією, що пані Біглоу захотілося встати і віддати честь своєму мужньому шефу.

-          Який план, шефе? – спитала вона, виймаючи стілус свого комунікатора.

-          Не трудіться, ми будемо там в ролі підсадних качок. Всю операцію бере під свій контроль служба безпеки УЄФА. Вони пришлють якогось бойовика з турецьким прізвищем. Я не в силах його зараз відтворити. Огли-шмогли…

-          Тоді яка ж наша роль? – з очевидним полегшенням спитала Ліліана.

-          Цитую прем’єра: «Провести вечерю в теплій, дружній атмосфері довіри». А від себе додам: вижити, колего. Просто вижити, - дивлячись просто в очі жінці, відповів посол. – Отримайте ці нові полегшені броньовані жилети для офіційних прийомів, перевірте сканери, охорону, ну і - помоліться.

Два британці, загублені в безмежному скіфському степу, ще трохи посиділи мовчки, думаючи кожний по-своєму, але обоє – про швидкоплинність життя та примхливість долі. Коли аташе вийшла з кабінету, посол глянув на перерваний тетріс і різким рухом вимкнув комп’ютер. Потім він ще довго сидів, не рухаючись. В голові чомусь крутилася фраза, яку молодий Тімоті Барроу вивчив під час роботи в Москві: «О, спорт, ти – мір!».

 

Comments

[doctordirt.livejournal.com]

БРАВООООООО!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Давай еще!!! Сборник рассказов про каждого политика!!! Супер.... Просто супер...

[denis-poltavets.livejournal.com]

Спасибо на добром слове. Было б время - написал бы про каждого. Но у меня другой подход - брать новость с укр. правды и описывать, так сказать, жизнь, которая за этими скупыми словами скрывается.

[doctordirt.livejournal.com]

Отличный подход. Помню рассказ про конституционный суд )))

[denis-poltavets.livejournal.com]

О, видишь! Если помнишь, значит, пробивает мое творчество информационную броню! Это ты меня порадовал... Может, действительно, написать такой сборничек небольших рассказиков про некропедозоофилов?... потому что на правде какую новость не возьми, одна жесть в голову приходит, когда думаешь о реальности, новость породившую.

[doctordirt.livejournal.com]

Конечно пробивает... Ведь всем довольно сложно выйти за рамки... А так, за тебя уже вышли... и интресно же ведь вышли... и весело... В общем, я уверен, что такой сборник рассказов обречен на успех... Кстати, не могу найти тот рассказик про конст. суд... Кинь на него ссылку...