Ісус Христос та українська сучасність

[denis_poltavets]

 Атеи́зм (от греч. άθεος, то есть безбожный) — мировосприятие, согласно которому естественный, материальный мир является единственным и самодостаточным, а для объяснения явлений и описания законов природы не требуется привлечение сверхъестественных сил, например Бога, богов, духов, других внематериальных существ. Атеисты считают все существующие религии,  верования творением самого человека, а появление Вселенной рассматривают с научной точки зрения

 

The Eastern Orthodox Churches hearken back to the original forms of worship; for example, the Nicene Creed is viewed as created at the First Council of Constantinople in 381, in contrast to the Roman Catholic church, which uses the Nicene creed with the addition of the phrase 'and the Son' (see Filioque clause). This change is one of many causes for the Great Schism formalized in 1054 by simultaneous proclamations of "Anathema" from the collegial leadership of the Orthodox Churches in the East and the Bishop of Rome in the West. This emphasis on the use of the original "creed" is shared today by all Eastern Orthodox churches.
The Catholic Church considers the Eastern Orthodox to be in schism and therefore not in full communion with the Holy See. Some of Eastern Orthodox Christians in turn consider Roman Catholics to be heretics, while the majority consider them in schism.

 

Атеїстичне світське виховання, побудована в межах данного дискурсу освіта, призвели до того, що чи не вперше за останні кілька сотень років утворилася українська політична нація, вільна від догматичного релігійного світогляду. На відміну від протестантів європейського минулого, сучасні українці не протестували проти традиційної християнської релігії. Вони народилися в соціальному просторі, де не існувало християнської етичної традиції, а неуникненне соціальне страждання та екзистенційна самотність були цілком віднесені до пізнавальних та подоланних феноменів буття.

Таким чином, після колапсу радянського дискурсу, багатомільйонне населення опинилося в дискурс-невагомості і зазнало на собі тяжіння тих дискурсів, які були хоча і набагато менш потужними порівняно з радянським, але після зникнення останнього почали притягувати семантично-невагомі Самоти українців.

Одним з найбільш енергомістких виявився дискурс православ’я, православного християнства в його київсько-московській традиції. Тут не будемо аналізувати, наскільки і чому так сталося. Підтвердимо дану тезу лише обсягами інвестицій, які були надані суспільством різним церквам.

 
Таблиця 1.

Оціночний обсяг інвестицій в інституційний розвиток найбільших церков України.

 
З іншого боку, атеїстичний, скептичний по відношенню до порожніх ритуалів світогляд переважної більшості українців завдає нищівного удару по тій православно-християнській традиції, яка в штучно-законсервованому вигляді змогла вижити протягом радянського періоду розвитку України. Далися взнаки, звичайно, і не зовсім вдалі спроби радянського режиму експериментувати з православ’ям, як із засобом розбудови радянського громадянського суспільства.

Сучасне українське суспільство стоїть, таким чином, перед одним з найсерйозніших духовних викликів за всю свою історію. Якщо сформулювати питання цього виклику просто і прагматично, то воно може звучати так:

Чи має історія Ісуса Христа з античної Іудеї хоч якесь відношення до сучасного буття громадянина України?

Спробуємо дати ще кілька формулювань духовного виклику, щоб через дещо різні словоформи точніше вказати на суть процесу, що розгортається на наших очах.

·         Що з досвіду Ісуса Христа є актуальним для сучасної людини, яка народжена в незалежній Україні?

·         Чи може фігура Ісуса Христа служити рольовою моделлю? Або, іншими словами, за яких умов та змін (акцентів) в образі Ісуса його потужність, як рольової моделі, буде зростати?

·         Чи є в досвіді та історії Ісуса щось, що буде сприяти відродженню, сталому розвитку та зростанню української політичної нації?

·         Чи можливо сьогодні, спираючись на канонічні тексти, в яких фігурує Ісус Христос, сподіватись на розвиток стилю життя, який би знаходився у відповідності до згаданих текстів? Іншими словами, чи потребують вказані тексти перегляду, зважаючи на обсяг знань про розвиток християнства, накопичених сучасною наукою?

·         Чи має сучасна православна церква обґрунтоване право на розширену підтримку з боку суспільства? Або, іншими словами, чи здатна сучасна церква виконувати в суспільстві якусь іншу функцію, крім музейної?

·         Чи варто індивіду витрачати час свого життя та гроші на пізнання/практику православно-християнського дискурсу?

·         Яким може бути колективний інтерес значної групи інтересів, що знаходиться всередині сучасного православно-християнського дискурсу? Або, іншими словами, чи можна передбачити такі варіанти розвитку православно-християнського дискурсу, які б призвели до створення колективного інтересу, що сприяв би розширеному відтворенню та розвитку української політичної нації?

·         Чи може православно-християнський дискурс адекватно вбдуватися в реальні виклики сучасності – глобальні кліматичні зміни, розвиток глобальної економіки, стрімке розповсюдження більш розвинутих та більш енергомістких релігійних дискурсів – буддистського, індуїстського, мусульманського?

 
Для відповіді на такий виклик та поставлені ним питання необхідно звернутися до базових цілей будь-якого суспільства. А йдеться, нагадаю, про мінімум 1500 років розвитку цивілізаційного світогляду нації; інвестиції подібного масштабу неможливо відкинути тільки тому, що протягом 40 років розвиток цього цивілізаційного дискурсу штучно стримувався.

Які ж цілі суспільства є базовими по відношенню до духовної потреби? Схематизуючи, можна звернутися до піраміди Маслоу, з чого зможемо зробити такий висновок – подальший розвиток православно-християнського дискурсу повинен забезпечувати перш за все забезпечення фізіологічних, економічних, емоційних та ціннісних потреб суспільства. Це – банальність, але без її повторення подальше може здаватися якщо не цинічним, то, щонайменше – наївним.

 

Не вдаючись в детальний аналіз ще й тому, що такий аналіз вже давно проведений, лише вкажемо основні рівні, на яких тільки і може, навіть повинен будуватися подальший розвиток православ’я в Україні.

 

1. Фізіологічний. Сучасна цивілізація досягла рівня розвитку, коли стала можливою сексуальна та харчова поведінка, немислима в часи, коли формувався канон ПХ. З іншого боку, ні фізіологія, ні анатомія людини не зазнала суттєвих змін з часів Ісуса. Лише вплив зовнішніх факторів, як от – доступність їжі, швидкість комунікацій, обсяг контрольованої енергії, продуктивність праці – призвів до вивільнення продуктивної сексуальності, яка потребує нової дискурс-рамки(???) для збереження сталого розвитку української цивілізації.

Таким чином, ПХ повинно відповісти на питання фізіології людини, дати структуроване пояснення біологічної складової нашого життя.

В канонічних текстах міститься багато вказівок щодо цього, але не всі вони можуть бути застосовані прямо. Іншими словами, з точки зору фізіологічної реальності сучасної людини канонічні Євангелія не можуть бути «законом прямої дії» та потребують уточнень, роз’яснень, тощо.

2. Економічний. Хоча Маслоу позначив данний рівень потреб як «потреби безпеки», все ж таки суттю є саме економічна безпека: працевлаштування, ресурси, здоров’я, сім’я, власність – суто економічні або соціально-економічні категорії.

Канонічні тексти, змальовуючи побут та примітивну економіку стародавнього світу, не здатні дати нам точну інструкцію стосовно раціональної поведінки в світі, де економіка перетворилася на гру, доступну кожному зацікавленому.

3. Емоційний, ціннісний та духовний. Натомість вищі рівні існування людини, що не змінилася суттєво з часів Ісуса, досить добре і повно висвітлені як в канонічних, так і в апокрифічних текстах. Більше того, багато в чому саме ці рівні постійно залишалися в полі уваги як самого Ісуса, так і його послідовників, а також більшості формальних християнських церков протягом 2 000-літньої історії розвитку.

З іншого боку, обґрунтована відносною простотою побуту та економіки неувага стародавніх християн до більш базових рівнів існування людини, як біологічного виду, призвела до відомих з історії викривлень вчення Ісуса – священних воєн хрестоносців, масових репресій, тощо.

 
Таким чином, можна зробити попередній висновок: історія Ісуса Христа може стати основою для стабільного розвитку тільки в разі відповіді на найбільш базові проблеми людського існування – фізіологічні та економічні – з відповідною корекцію пріоритетності та змісту більш високих рівнів людського буття і тільки за умови визнання умовності виокремлення вказаних рівнів з цілісності, якою є людина.

 
Для того, щоб більш точно розставити акценти сучасного православного християнства, зробити його практику привабливою не тільки для маргінальних прошарків, але й для найбільш самодостатніх, успішних, освічених та ефективних представників молодого покоління, необхідно звернуться до першооснови християнського вчення – прямих цитат Ісуса в канонічних Євангеліях – та виокремити з них вказівки, натяки та прямі настанови, що описують фізологію та економіку повсякденного буття людини. В разі неможливості знайти чіткі вказівки самого Ісуса будь-які інші імперативи слід трактувати як версії, спектр можливостей. Наприклад, «Діяння Апостолів» вже не можуть мати сили абсолютного імперативу, який би міг заперечувати слова самого Ісуса. Апокрифічні тексти, які містять цитати з самого Ісуса, можуть трактуватися, як підпорядковані першим двом рівням.

Таким чином, отримуємо досить чітко визначену ієрархію імперативів, які необхідно використовувати для осмислення сучасних нам економічних та фізологічних феноменів. При цьому слід також враховувати, що навряд чи Ісус прагнув до містифікацій та приховування смислів. Навпаки, більшість його висловлювань надзвичайно чіткі, прямі та вказують на сутнісні процеси, а, отже, і першим вибором має бути пряме розуміння слів Сина Людського.

Слід також визнати, що феномени вищих рівнів складності людини хоча і залежать від феноменів нижчого рівня складності, але і мають на них організуючий вплив. Наприклад, «дружба» хоча і залежить від економічного стану «друзів» (скажімо, від економічної нерівності, що зростає), але також і є засобом для компенсації змін цього стану (наприклад, вирівнювання економічної нерівності).

Отже, схема модернізації православно-християнського дискурсу може виглядати так:
 

1. Визначити феномену (зазвичай – потребу) реального життя.
2. Створити семантичний простір для основного смислу феномену чи потреби. Для цього необхідно провести:
1. Пошук прямих цитат/вказівок Ісуса Христа щодо згаданого феномену (потреби).
2. За відсутності таких цитат або в разі їх багатозначності – пошук прямих висловлювань Ісуса, які описують феномени вищого рівня складності.
3. За відсутності таких – пошук вказівок в інших канонічних текстах.
4. За відсутності/неприйнятності таких – пошук цитат Ісуса в апокрифічних текстах, автентичне виникнення яких в період «до формального створення Православної християнської церкви» доведено.
3. Провести аналіз семантичного простору та відповідного смислу.
4. Провести екстраполяцію цього смислу на сучасну реальність України.
5. Опрацювати практичні рекомендації

 

В ході реалізації такої схема слід дотримуватися принципів

а) відтворення семантичного простору вказівок Ісуса та

б) буквального розуміння вказівок як такого, що має пріоритет над символічним.

 

Приклад аналізу з використанням запропонованої схеми

1. Для того, щоб перевірити дієвість схеми, візьмемо за приклад нагальну потребу у підвищенні матеріального добробуту, актуальну сьогодні для більшості молодих українців. Або, щоб спростити, сформулюємо тезу прямо і відкрито: «молоді українці сучасності хочуть мати більше грошей». Іншими словами,  дискурс-теза «більше грошей» має очевидний гельд-позитивний потенціал та здатна привести в рух значні маси людей.

2. Для того, щоб зрозуміти, яку роль відводив Ісус грошам, згідно до запропонованої схема необхідно виокремити всю пряму мову Сина Людського. У випадку недостатності/неповноти нашого розуміння – виконати кроки 2b, 2c, 2d. В нашому випадку обмежимось (задля наглядності) тільки прямими цитатами з Ісуса Христа.

 
Although the New Testament does tell us about Jesus and money, it does not reveal whether or not He carried any Himself. We are told that Judas carried the moneybag for the group of disciples ( John 12:5). So Jesus delegated that responsibility to others in the band that traveled with Him, and they bought the bread that was needed for themselves and Jesus.

However, Jesus recognized the importance of money and the proper use of it, and He spoke of that principle many times. When the rich young ruler came to Jesus asking what he could do to inherit eternal life, Jesus told him to sell all he had, and the young man went away sorrowing (Luke 18:18-23). Jesus used this incident to state, "How hard it is for the rich to enter the kingdom of God! Indeed, it is easier for a camel to go through the eye of a needle than for a rich man to enter the kingdom of God." Those who heard this asked, "Who then can be saved?" Jesus replied, "What is impossible with men is possible with God."(Luke 18:24-27, NIV). It is possible with God for we know that a rich man named Joseph of Arimathea gave his tomb for Jesus to be laid in (Matthew 27:57).

The position of Jesus and money in regards to taxes and giving to God is also made clear through Jesus' teaching. When the Pharisees tried to tempt Jesus to speak out against Rome, Jesus gave them a principle that holds true today when he said to them, "Give to Caesar what is Caesar's, and to God what is God's" (Matthew 22:21, NIV). In other words, be subject to the powers over you (Romans 13:1-7) and pay taxes or tribute, as it is required. At another time, God supplied the money for Jesus' tribute or tax through the mouth of a fish (Matthew 17:24-27).

Jesus also gave a parable about the correct stewardship of money in Matthew 25:14-30. Two of the servants who received their master’s talents were wise stewards, gaining more from what they had been given, and were thus rewarded. The one foolish servant who misused the master’s talents, lost that talent and his reward. The principle is that all that we have belongs to the LORD and how we use it, as wise and good stewards will determine rewards. These "talents" are inclusive of all of the details of our lives: time, money, relationships, and gifts. All we have is by the grace of God and being a wise servant who does all to the glory of God is our "reasonable service" (Romans 12:1, KJV).

Jesus' teaching on the details of life, which includes money, was that God would provide for all of the believer's needs. "But seek first his kingdom and his righteousness, and all these things will be given to you as well." (Matthew 6:33, NIV). This truth is certainly illustrated by the widow's two mites (Mark 12:42). Whereas she gave to God all that she had, there were some rich who cast into the temple treasury from their abundance just for the show of it. The lesson that Jesus gave in all this was that the widow gave more than all of the others. The implication here is that she gave her all to God and trusted Him to supply her need. (цит. за http://www.allaboutpopularissues.org/jesus-and-money-faq.htm)

Або, наприклад, така притча(Євангелія: Лк 10,25-37):

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого”. “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити”. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?” Мовив тоді Ісус, кажучи: “Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя”. Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само”. (цит. за  http://www.zustrich.lviv.ua/word_25nedilia.html).

 

3. Аналіз семантичного простору, в якому Ісус розглядав проблему грошей, показує, що він чітко розрізняв, щонайменше, три функції грошей в житті людини - «гроші як інструмент Агапе»(притчі про грошову допомогу, пожертви), «гроші як інструмент насильства» («динарій Кесаря»), та «гроші, як мету життя» (притчі про багатство та багатих).

В своїх притчах Ісус часто вказував на гроші, як на спосіб трансляції Агапе від однієї людини/групи до іншої. Перетворення ж грошей на центральну вісь існування знаходило в Ісуса жорстке несприйняття. Судячи з усього, не менш негативно ставився Син Людський і до грошей, як інструменту обмеження волі однієї людини іншою.

4. Таким чином, в сучасній Україні дискурс-теза «більше грошей» є цілком прийнятною в межах православного дискурсу за умови уточнення феноменальних проявів Агапе. Іншими словами, якщо ми в деталях зрозуміємо, як саме сьогодні ми можемо проявляти ту загально-людську, безумовну «довіро-любов», яку мав на увазі Ісус і яку, власне, зрозумів майже весь світ еллінів – нам стане зрозуміло, який загальний напрям накопичення гельд-енергії може стати найбільш прийнятним з огляду на конкретні соціальні та економічні умови.

5. Практичні рекомендації:

·         сформулювати реалістичні рамкові умови проявів Агапе в сучасній Україні з акцентом на так званому «колективному інтересі», тобто на інтересах, що об’єднують географічні, професійні, духовні або інші види спільнот

·         ввести в дискурс Агапе загально-людські практичні проблеми – клімат, громадське здоров’я, бідність, тощо

·         провести роз’яснювальну роботу серед молоді, вказавши на визначеність та адекватність православного розуміння проблеми «грошей» сучасним локальним та глобальним викликам.

 

Загальний висновок.

Здатність дискурсу православного християнства до утримання цілісності фізичного плану буття людини не вичерпано.

Розвинута інституційна структура православної християнської церкви створює можливість для інтеграції найбільш актуальних потреб українського громадянського суспільства та православно-християнського дискурсу з метою забезпечення сталого розвитку українського політичної нації.

Comments

[mamay-m.livejournal.com]

Релігійне мисленя має на меті відповісти на питання сенсу існування людини.
Будь яка релігія має розглядатися цілісно. При цьому саме віровчення може вступати в конфлікт з повсякденной практикою тої чи іншої конфесії. Тому вивченя натурфілософії тої чи іншої релігії може носити надто різний характер коли воно прозводитьься в просвітницькій або в місіонерській організації.
Бо просвітницька організація ставиться критично до набутків віровчення і обирає краще і відкидає застаріле. більшость релігійних організацій будьякою ціною тримаються за всі свої положеня не зважаючі на їх справедливість .

[denis-poltavets.livejournal.com]

Нічого не зрозумів. Я так зрозумів, що і Ти, Френде, з мого писання нічого не зрозумів. "Релігійне мислення" має на меті те саме, що і будь-яке інше мислення, бо релігійне мислення є лише окремим випадком мислення взагалі. А метою мислення взагалі є забезпечення виживання виду та індивіду, та найбільш ефективне пристосування до умов довкілля.

"Цілісно" розглядати релігію можна тільки ззовні і в одному ряду з співставними феноменами як от "наука", "світогляд", тощо. При сходженні драбиною абстракції вниз будь-яка цілісність релігії чи чогось іншого зникає.

Що ж до "більшості релігійних організацій" - в своєму пості хотів лише сказати, що в нас (в Україні) є а) поки що невичерпаний і відносно загальний дискурс християнства і б) розвинута мережа "червоних християнських кутків". Ігнорувати такі досягнення та спадщину нераціонально.

Але і спосіб думання про цю спадщину наразі незадовільний, тому що спрямований в минуле, до часів "сільського утопізму". Може, в умовах становлення "глобального села" воно і добре, але - не зовсім.

Так чи інакше, Христос сказав достатньо для того, щоб на основі його прямих вказівок побудувати нове життя для сучасного політичного українця. Але він сказав не все , тому потрібне певне - обережне - переосмислення Христового слова, що і є процесом БогоТворіння, який ніколи не закінчується, доки живе людина.

При цьому БогоТворіння не є почесною справою, але - еволюційним примусом, зливом для всіх смислі, що не знаходять своєї мети у фізичному всесвіті, але знаходять таку мету в просторі можливого, де і знаходиться Бог.

[mamay-m.livejournal.com]

Одна справа розглядати, а інша корристуватися висновками тої чи іншої релігії.
При цьому мені як нехристиянину незрозуміло, що таке сказав Христос, "чогоб я не міг кушать вдома", як казав Рабинович. Мені здається, що це штучне натягуваня меншого на більше.
Сучасний українець має широкий доступ до різноманітних філософських систем які відповідають його бажанням розвитку і самоідентифікації в світі.
Історичне поширеня християнства на Україні дає можливість познайомитися з ним без перешкод.

Тому маємо відповісти яку перевагу має Українець наслідуючий християнського вчення перед українцем незнайомим з християнством.

[denis-poltavets.livejournal.com]

Оце вже питання по суті. Моя думка тут така:
Українець, прихильний до християнського вчення, глибше розуміє:
а) своє коріння, а отже, і історичну спадщину - як соціально-економічну, так і культурну. Через неї такий Українець має доступ до надбання європейських християнських філософів, митців, лідерів, тощо;
б) зв"язок з іншими частинами християнського світу, нехай і викривленого, спотвореного часом, але все ще впізнаваного. Через такий зв"язок Українець об"єднується з найпередовішою частиною людства, яка започаткувала сучасний глобальний світ і продовжує відігравати в ньому провідну роль
в) концепцію "людяності", що на межі з епохою маніпуляцій генетичними та біо-кібернетичними механізмами буде набувати все більшого і більшого значення. Аж до нового поділу людей на групи, що протистоять одна одній.
Крім того, на відміну від "інших релігійних...", як я вже вказував, православне християнство має розвинуту систему підготовки кадрів, закладів просвіти, фінансові та інші подібні установи, без яких існування будь-якої системної системи сьогодні не є ефективним.
Хотів би, щоб Ти, Френде, зрозумів мене вірно - я не вірю в бога взагалі. Як я мав честь писати, бог для мене - універсальний поглинач смислів. І як такий, Ісус надається для цього найкраще, тому що здатен поглинати смисли суто людські, тим самим дозволяючи нам поставити жирну крапку в розвитку людини, як в"язня біологічного тіла і відкрити нам дорогу в безмежжя часо-простору. Або, простіше говорячи, в обіцяне ним "царствіє небесне".

[mamay-m.livejournal.com]

На мій погляд сучасному українцеві християнство стане в пригоді лише на разі його (християнства) вільного і особистого використання.
Коли ж християенство буде використане як ідеологія то дуже швидко воно набуде самих спотворених форм відомих нам з історії.
До того ж найновітніші вчені, філософи, дослідники були вже далеко не вихованцями християнського світу.
Не вірю я в "руководящюю і направляющюю роль..."
давай звернимось до громадян, до українців, до свідомих і до байдужих яку частку їхнього світвідчуття займає християнство?
І найголовніше чи потрібне воно для самоідентифікації людини. Чи є знак рівняння між "я добра людина" і "я добра людина тому, що я християнин". Я вважаю. що в людини є достатньо підстав бути доброю людиною і не бути христианином. Що згодом і підтвержує Другий Ватиканський собор.

[denis-poltavets.livejournal.com]

Вибач, Френде, що довго не відповідав. Але я думав. Може ти бачив - навіть записав кілька "уроків", яких мене навчив Ісус з Іудеї. Я не знаю, чи стане християнство "ідеологією". Для когось, напевно, стане. Світ не настільки приємний, щоб в ньому були тільки люди, які вже не потребують жодного універсального смислопоглинання і які є настільки самодостатніми, щоб обійтись без зовнішньої ідейної підтримки. Для мене ж Христос є перш за все прикладом людини, яка знайшла якись смисл в житті, більший за саме життя своєї тілесної оболонки. Чи був Ісус богом? Я над цим думаю. Поки що мені так не здається. Він не був богом, але напевно був боголюдиною, чимось меншим ніж бог, але більшим, ніж людина. Або - іншим, ніж бог і людина. Або ще якось. Так чи інакше - його історія вчить. А таких історій, які вчать, і для якого вчення відведені спеціально обладнані публічні будинки, де працюють спеціально навчені люди, які дотримуються спеціально розроблених правил і т.п. - таких історій в світі рівно декілька. Можна на пальцях рук порахувати. От в чому моя цікавість до християнства. Бо як релігія християнство не гірше і не краще, ніж будь-яка інша. Головне - вона дає простір для духовного пошуку. А вся решта - то вже від нас самих залежить. Чи не так?

[mamay-m.livejournal.com]

Як ото казав дід Панас, "Я не против Владимира Зиноновича, я против того дела, которому он служит "
То на мій погляд дуже позитивним є, коли людина в будь якій традиції, яку сама обирає, знаходить для себе якісь відповіді, знаходить систему або будь що такеє, що саме і робить людину людиною. І на мій погляд майбутнє мають тільки ті релігії, які вільно спілкуються з іншими "чужлго навчаються й свого не цураються" бо об'єктом є мудрість, є життя людини і його устрій.
це як в гарному уківерситеті де є багато різних професорів.
Але якщо якась релігія називається правдивою не з того що в ній насправді є правдивого, а з якихось політичних міркувань, це призводить до деградації і самої цієї віри і дуже болячє вражає вірних які зупиняються в своєму розвитку на користь догм.

Моя думка полягає в тому, що кожна людина вільно обирає свій шлях і сама відповідає за свої думки слова й дії.